П’єр простує тим самим шляхом, яким його колись вів батько. Він іде фотографувати бездомних у передмісті.

Намагається змиритися з передчасною смертю свого тата, який працював військовим журналістом далеко від дому.

З батьковою камерою на шиї та післявоєнними фотографіями в руці П’єр дізнається багато нового під час кожної зустрічі й у кожному місці.

Але те, що насправді поєднує рідних через роки й відстані – це запис батькового голосу, який оповідає історію людських життів.

Чуття П’єра відкривають для нього нові горизонти й ведуть у майбутнє.