02.06.2018

Режисери представили фільми «Спадкоємиці» та «Антена» в рамках Міжнародного конкурсу.

Фільм Марчело Мартінессі «Спадкоємиці» називають одним з головних сюрпризів 68-го Берлінського кінофестивалю. Парагвайський режисер приїхав до Києва на 47-ий КМКФ «Молодiсть», щоб особисто представити картину, яка завоювала двох «Срібних ведмедів» Берлінале: Приз Альфреда Бауера і нагороду за кращу жіночу роль. Показ відбувся в кінотеатрі «Київ».

У центрі кінокартини — історія одностатевої пари. Дві дами зрілого віку живуть разом вже багато років, пристрасть з їх стосунків давно пішла, крім того, на горизонті з'являються фінансові труднощі, які загрожують звичному способу життя. Коли одна з жінок, Чикита, опиняється у в'язниці, то інша, Чела, змушена займатися перевезеннями багатих знайомих. Але раптом вона розуміє, що без подруги її життя повне яскравих вражень і привабливої свободи.

«Історія фільму виросла з мого дитинства. Я ріс в оточенні великої кількості абсолютно різних жінок: бабусь, тіток, сестер. Мені завжди хотілося розповісти про них, але без осуду, без оцінки — хороші вони чи погані, мені не важливо. З цього бажання народилася ідея кіно. В цілому мій творчий метод полягає в тому, щоб звертатися до справжніх людей, до справжніх характерів. Одна з виразних сцен у фільмі — сцена продажу речей. Коли до Чели, жінки, яка походить з багатої сім'ї, приходить нова аристократка і хоче купити тарілки, та їх не продає. Вони дуже виразно дивляться одна на одну —я думаю, що в цій сцені відбувається дуже багато: і проблема класу, і крах старого світу героїні... Все дуже добре працює».
«Якби потрібно було описати мій фільм одним словом, то я б використовував зв'язування або позбавлення волі. Думаю, що цей посил є у фільмі, тому що суспільство постійно вибудовує навколо нас стіни, а відносини, в яких ми складаємося, чи то сім'я або соціальний клас, можуть зачинити нас у свого роду в'язницю. Особливо гостро я відчуваю це, коли повертаюсь до Парагваю після подорожей — знову виникає відчуття соцiальних рамок».

«Антена» - стрічка ізраїльського режисера Аріка Ротстейна. Фільм заснований на реальній історії батька режисера, який пережив події Голокосту в Литві. Стрічка сповнена метафорами, а головна з них, яка власне
і надихнула Ротстейна на створення фільму, — це радіація від антени, що символізує важку травму минулого. Вона нікуди не зникає, є невидимою та невідчутною, але в той же час повільно вбиває. Сам батько символізує цю пам’ять про страшні події Голокосту, які є болючими для всього народу і водночас складають частину його ідентичності. Але на думку режисера, їх варто відпустити і обрати життя — це є головним посилом фільму. У стрічці саме після смерті батька життя кожного з братів починає налагоджуватися.
Режисер вважає, що потрібно відпустити минуле заради загального добробуту у майбутньому.

Після перегляду глядачі поспілкувалися з режисером. Сам автор фільму зазначив, що комічність, на його думку, в будь-якому разі має бути присутня, бо реальне життя саме по собі смішне. І навіть фільми, що зачіпають таку серйозну тематику, все одно можуть бути розважальними.

Більше фото тут і тут.