Ми часто задаємося питанням: чому в Польщі вийшло швидкими темпами рухатися до кращого життя, а ми, українці, ще ніяк не виберемося із успадкованого (у свідомості і реаліях) радянського болота?
Навчитися не боятися: заохочення до соціальних змін через фільми Анджея Вайди й Аскольда Курова
 
 
Відповіді на це та інші подібні питання можна було знайти, відвідавши у Києві 21-22 жовтня... кінопокази і супутні їм обговорення, — у рамках спеціальної дводенної події 47-го КМКФ «Молодість. Пролог», де представляли програму «Свобода. Кіно соціальних змін».
 
 
Ініційовану Інститутом Адама Міцкевича програму відкривали показом культового фільму класика польського кінематографа Анджея Вайди «Людина з заліза».
 
 
Саме ця кінокартина про шлях поляків до своєї незалежності ще у 1981 році стала першим польським фільмом, який отримав «Золоту Пальмову гілку» Каннського кінофестивалю.
 
У 1982 році стрічка була номінована на премію Оскар за найкращий фільм іноземною мовою.
 
До речі, після смерті Анджея Вайди у жовтні минулого року фільм відреставрували для спеціального показу знову в Каннi. Київський глядач дивився відновлену версію легендарної картини. 
 
«Людина з заліза» — це художнє переосмислення супротиву поляків жорстокій комуністично-партійній системі, починаючи з 1968 року, коли було вбито близько 70 непокірних.
 
Фільм знято в жанрі соціальної та політичної драми.
 
Основні дії відбуваються на початку 80-х років у комуністичній Польщі, охопленій страйковим рухом. Радіожурналіст Вінкель (Маріан Опаня) отримує завдання зробити компрометуючий репортаж про робітника гданської корабельні — лідера страйкового комітету Мачека Томчика (Єжи Радзивілович).
 
Батько Мачека був убитий під час робітничих виступів у грудні 1970 року — тоді старших страйкарів відмовилися підтримувати студенти, серед яких був і Мачек.
 
У фільмі показано становлення людей, які позбавляються страху перед системою, поступово, крок за кроком, — хтось відразу маючи бунтарську вдачу, а хтось — втомившись від життя у напівзігнутому стані. 
 
«Одного поранено, другий убитий», «Не плачте, матері, то не задарма», — це не наша постмайданна пісня. Ці слова — з «Людини з заліза».
 
Один з учасників легендарної польської профспілки «Солідарність» Збіґнєв Буяк, який свого часу відсидів за свої переконання за ґратами, у Києві взяв участь у дискусії «Дорогами свободи», що відбулася відразу після показу «Людини з заліза», і сказав, що перемогу над системою у Польщі вдалося здобути, зокрема через чітко виписаний договір iз владою і релігійну єдність поляків.
 
До речі, Збіґнєв Буяк у 2014 році, після анексії Криму і початку війни на Донбасі, став одним із засновників польського «Комітету солідарності з Україною». 
 
Упродовж двох днів у рамках програми «Свобода. Кіно соціальних змін» глядачі мали змогу побачити загалом шість фільмів.
 
Зокрема, і литовський фільм «В очікуванні вторгнення» та американський «Чотири сезони революції».
 
Другий — про двох жінок iз різними політичними поглядами, які борються за своє бачення демократичного майбутнього Тунісу — країни, в якій почалася Арабська весна.
 
Ще показували «Врублевський очима Вайди» та «Біси крізь роки» — класика польського кінематографа Анджея Вайди. 
 
А завершувала програму документальна картина Аскольда Курова «Процес: Російська держава проти Олега Сенцова» — історія про українського режисера, що став російським політв’язнем, яку на початку жовтня було номіновано на престижну міжнародну премію Silver Eye 2017 як кращий документальний фільм Східної та Центральної Європи.
 
Нагадаємо, Олег Сенцов був затриманий російськими спецслужбами в Криму та незаконно засуджений до 20 років ув’язнення у Росії.
 
Російський режисер-документаліст Аскольд Куров знімав засідання суду, сім’ю політв’язня Кремля; багато розповідає з екрана сестра Олега Сенцова — Наталія.
 
Український режисер Андрій Литвиненко знімав епізоди для фільму за участі друзів Олега Сенцова й учасників «Автомайдану» в Україні.
 
Путінську Росію страшенно дратує те, що навіть росіянин за національністю може сказати з гордістю: «Я — громадянин України», «я живу в Україні, мені подобається».
 
Брехливі зізнання ФСБшники здобувають, надягаючи на голови мішки і протигази, в яких люди задихаються, просто годинами лупцюючи чи підключаючи струм до дітородних органів.
 
Але є незламні! Олег Сенцов, навіть отримавши вирок — позбавлення волі на 20 років у колонії суворого режиму, закликає викинути зі свідомості пропагандистську російську облуду і не боятися!
 
Росії треба влаштовувати показові сеанси навіювання страху, щоб показати, що навіть публічність людини і підтримка її міжнародною спільнотою — це ніщо у порівнянні зі вседозволеністю російського суду.
 
Будь-який абсурд у РФ прикривають словами про «справедливе рішення суду».
 
Але. Жодна брехня довго не тримається! Треба навчитися не боятися! Це основні посили програми «Свобода. Кіно соціальних змін». 
 
У рамках проекту в Києві також виступали відома польська співачка й мультиінструменталістка Кароліна Ціха та один із найкращих бандуристів світу Ярослав Джусь.
 
На відкритті «Молодості. Прологу-47» у Національній опері України артисти виконали кримськотатарську пісню. Кароліна записала вже сiм альбомів.
 
Музичні критики називають її «головним польським музичним явищем останнього десятиліття», «найцікавішим польським голосом нового покоління».
 
Цього року Кароліна Ціха записала альбом татарських та кримськотатарських пісень. Деякі з них, а також композиції польською та українською мовами Ціха та Джусь виконали на концерті у Києві. 
 
Цикл «Кіно соціальних змін» реалізовується в рамках проекту Open Poland Інституту Адама Міцкевича. Раніше фільми про свободу, права людини та суспільні зміни за польською ініціативою були показані у Білорусі, Вірменії, Грузії та Молдові. 
 
Джерело: http://www.umoloda.kiev.ua/number/3229/164/117081/