molodist_old_2
08 серпня 2020
50 років – а ще й досі «Молодість»

Кінофестивалю «Молодість» – 50! За ці роки він із локального, суто професійного перегляду студентських стрічок нововідкритого факультету кіномистецтва в університеті ім. Карпенка-Карого перетворився на велику міжнародну подію, яка відкриває режисерів світового рівня. Тож погляньмо на шлях, який подолав фестиваль за 50 років.

Спочатку це був лише факультет. 1961 року на базі Київського державного інституту театрального мистецтва ім. І. К. Карпенка-Карого заснували факультет кіномистецтва. До того, за підготовку кадрів для найважливішого з мистецтв відповідала Москва, а саме ВДІК. Українська республіканська кіноіндустрія (після «вибуху» ВУФКУ в авангардні 1920-і) була периферійною щодо державного центру. Тому місцевий навчальний заклад мав би забезпечити цінними кадрами декілька українських кіностудій.

Щоб подивитися, чи вдалося виховати генерацію талановитих та ідеологічно освічених режисерів поза Москвою, треба було зробити якусь кіноподію. Щоб студенти й випускники показали, чого навчилися, а професійні глядачі оцінили відзняті стрічки. «Молодість», заснована 1970 року як республіканський студентський фестиваль, була невідворотня.

molodist_old_2

Перша «Молодість» де в чому була схожа на перший Каннський кінофестиваль. Зазвичай фестиваль демонструє стрічки, зроблені цього року або торік, але бувають винятки. Перші Канни відбулися 1946 року і показували стрічки, зняті за роки Другої світової. Перша «Молодість» демонструвала стрічки, які зняли у 1965-1970 роках студенти факультету кіномистецтва.

Спочатку «Молодість» цікавила тільки дуже вузьке коло глядачів-професіоналів. Коротенькі замітки з’являлися у виданнях «Культура і життя», «На екранах України», «Новини кіноекрану». І це попри те, що на фестивалі демонструвалися, можна сказати, регіональні блокбастери. У 1971 році глядачі побачили «Захара Беркута» Леоніда Осики та «Олесю» Бориса Івченка – великі костюмовані драми на основі визнаної літературної класики (повістей Івана Франка та Олександра Купріна відповідно).

Щоб якось змінити цю ситуацію, «Молодість» починає в середині 1970-х подорожувати містами України (Павлоград, Кривий Ріг) та залучати до програми роботи студентів інших радянських республік. Про результати розширення свідчать прізвища переможців фестивалю у 1970-их: Володимир Бортко, Алла Сурикова, Вадим Абдрашитов, Михайло Іллєнко. Вражає, чи не так?

molodist_old_3

Щоправда, ближче до початку 1980-х цей творчий запал поступово згасає. Доба, яка в народі здобула назву «застій», досягла свого піку. Нагороджені на «Молодості» кінематографісти рідко знімають більше двох картин. Їм не вдається закріпитися в ієрархії республіканського кіно. Імена Тетяни Скабард, Андрія Праченка або Ади Квірая можна знайти хіба що на сторінках профільних наукових журналів.

Ознакою змін, які принесла перебудова, стало те, що 1986 року головний приз «Молодості» отримує Юрій Мамін – можливо, найбільш «перебудовний» режисер того часу. Чого тільки варта його картина «Бакенбарди», де тоталітарний режим в одному окремо взятому місті встановлюють прихильники Пушкіна.

У той час «Молодість» нарешті виходить на міжнародний рівень. На фестивалі починають показувати стрічки дебютантів із країн поза межами СРСР (нехай це всього лише Польща і НДР) та іноземних студентів університету імені Карпенка-Карого.

molodist_old

Водночас при Спілці кінематографістів України утворюється Об’єднання молодих кінематографістів України (ОМКУ). Саме воно опікуватиметься фестивалем у перехідні часи, які точно були непростими. У 1991 році не вдалося вручити грошові призи, а наступного, 1992 року фестиваль не відбувся. Проте завдяки зусиллям ОМКУ до кожної «Молодості» видається каталог фільмів, котрий вже встиг стати традиційним (ця практика почалася 1989-го). До того ж, у 1993, після складного початку десятиліття, фестиваль офіційно зареєстрований як міжнародний у Міжнародній федерації асоціацій кінопродюсерів.

1990-ті для «Молодості» – це період нової команди, яка відкриває нових кінематографістів світового рівня. Саме на початку 1990-х до фестивалю долучився Андрій Якович Халпахчі – нинішній художній директор фестивалю. А щодо нових режисерів, то варто назвати лишень декілька імен кінематографістів, які дебютували в Києві: Том Тиквер, Франсуа Озон, Брюно Дюмон, Денні Бойл, Лукас Мудіссон, Ілдіко Енеді, Жак Одіар.

У новому тисячолітті «Молодість» значно розширюється. Показ 150-250 картин за тиждень стає звичною практикою для фестивалю. Серед них можна зустріти і національні дебюти, яких стає дедалі більше після майже порожніх для українського кіно 90-х. Деякі українські режисери, які почали свій творчий шлях із «Молодості», на початку нульових здобули визнання на інших міжнародних фестивалях і досі продовжують працювати. Це Тарас Томенко, Степан Коваль, Дмитро Сухолиткий-Собчук, Ігор Стрембіцький, Марина Врода (останні двоє – лавреати каннської Золотої пальмової гілки за найкращий короткометражний фільм).

molodist_2008

У 2010-х «Молодість» продовжує поступ. Посівши свою нішу відкриття молодих кінематографістів, фестиваль розширює межі. У 2010 році презентують програму під назвою «Українська панорама», де були показані стрічки, які, за цитатою тогорічного каталогу «ми не обов’язково кваліфікуємо… як кінематограф, але визнаємо існування величезного пласту робіт, яким немає місця у програмі жодної традиційної кіноподії». Українські режисери масово переходили з плівки на цифру, тому фільмів, які подали на фестиваль, стало значно більше. Це засвідчило тектонічний зсув у технологіях кіно.

І далі рух у відкритті нових горизонтів тільки прискорювався.

На «Молодості» показують добірки робіт зарубіжних кіношкіл, як-от Польської школи анімації; звертають увагу на кінематограф однієї країни, так званий «національний фокус» (у 2020 наводимо оптику на швейцарські стрічки); випробовують формат швидкого кіно, знятого за один день та показаного тут-таки, на фестивальних локаціях (Fast Film Festival у 2011 році).  

091101_td_109

Але фестиваль переживав і труднощі. Ігор Шестопалов, програмний директор «Молодості», ділиться, що у 2014 році, коли суспільний неспокій та економічна криза накрила всіх, на допомогу фестивалю прийшли дистриб’ютори, які, фактично, давали конкурсні картини безплатно. Бюджет фестивалю на фільми був у декілька разів нижчий, ніж попереднього 2013 року. Тому така підтримка, вихована десятьма роками партнерства, була надзвичайно важливою.

Кризовий 2014 рік «Молодість» пережила і навіть знайшла в собі сили підважувати усталені мистецькі ієрархії.

2015 року виділена окрема програма під презентації українських телевізійних серіалів. Це, зокрема, «Пес» та «Нюхач-2». У загальній свідомості – це «низький» жанр, який отримав місце на платформі, що спеціалізується на умовно «високому» авторському кіно. Такий дух часу. У тому ж 2015 серіальна секція відкрилася на Берлінському кінофестивалі, а до «Молодості» звернулися українські телевізійники, які хотіли виробити єдину платформу, єдину спільноту.

polansky2010

Наступного року «Молодість» показала добірку нових горорів – жанру, який теж ігнорують фестивалі, познайомивши глядачів із роботами Алі Аббасі та Роберта Еґґерса. Ці режисери зараз в авангарді авторського кіно.

Найбільший експеримент із розширенням меж мистецтва відбувся торік. У міжнародному конкурсі короткометражних стрічок показали «Operation Jane Walk» Робіна Кленґеля та Леонарда Мюллнера – урбаністичну прогулянку віртуальним Мангеттеном, відтвореним у мультиплеєрному шутері Tom Clancy’s: The Division.

molodist2013

І, звісно ж, «Молодість» продовжує відкривати молодих українських режисерів. Нове покоління 2010-х, якщо його умовно можна так назвати, – іронічні митці з чуттям на «живість» діалогів. Це Філіп Сотниченко, Мирослав Слабошпицький, Катерина Горностай, Микита Лиськов, Ірина Цілик (лавреат кінофестивалю «Санденс»), Антоніо Лукіч, Павло Остріков (обидва з’явилися на фестивалі як учасники програми від ГО «Сучасне українське кіно»), Марися Нікітюк, Аркадій Непиталюк, Тоня Ноябрьова. Це не вичерпний перелік тих, за ким варто стежити. Це лишень зріз найбільш видимих режисерів, які або вже випустили свої повні метри в кінотеатрах України (найсвіжіший приклад – «Мої думки тихі» Антоніо Лукіча), або готують свій повнометражний дебют (як Катерина Горностай зі своєю «Стоп-Землею»).

Але це вже справа кінодекади 20-х, в яку ми з вами входимо разом із «Молодістю» наприкінці серпня.

Cookies

Наш веб-сайт використовує cookies для того, щоб зробити перегляд сайту кращим для Вас. Користуючись нашим сайтом Ви погоджуетесь на використання cookies.

Прийняти