Author
20 серпня 2020

Міжнародна короткометражна програма

Гайд фільмами міднародної короткометражної конкурсної програми

Конкурсні фільми міжнародної короткометражної програми свідчать, що навіть у короткій формі молоді режисери демонструють зрілість стилю та майстерне володіння кінематографічними техніками. Можливо, в історії «Молодості», яку напишуть через 10 років, згадуватимуть імена режисерів цьогорічної програми як таких, що їх відкрив кінофестиваль. А поки що знайомимося з короткими формами, які показують розмаїття різних підходів до кіно та способу його виробництва.

Деякі короткометражки і досі використовують плівку. Але не просто як ознаку «високого» кіно, а як повноцінну складову наративу картини. «Легкі гроші» Айзека Найтса-Вошборна, зняті на 35-міліметрову плівку, повертають нас до того часу, коли на ігрових автоматах можна було пограти у найновішу гру Street Fighter II, а за 10 новозеландських доларів – придбати цілу коробку шоколадних батончиків. Проте це не проста стилізація під ретро, а спроба розповісти коротку історію про дружню турботу, використовуючи природну властивість плівки краще передавати теплі кольори.

Стефан Джорджевич у своїй стрічці «Остання світлина батька» теж використовує плівку, проте насичує фільм холодними барвами, щоб створити контраст між фактурою кадру та його змістом. Бо історія про те, як батько та син намагаються дістатися Белграда для неназваної (але, врешті-решт, зрозумілої) мети, сповнена моментів, що дають глядачеві відчуття родинного тепла.

Інший варіант говорити про родину через саму фактуру кадру – це використовувати домашні архіви, які у цілого молодого покоління записані на VHS-касети. «Супергерої без суперсили» Беатріче Балдаччі змонтовані саме з таких касет. Режисерка імітує багаторазове перезаписування архівної магнітної плівки, включаючи у стрічку елементи старих телевізійних передач та фільмів. Таким чином Беатріче говорить про свою пам’ять – невловиму та перезаписувану.

Певну телевізійну естетику переймає «Інстинкт» Педро Касавекк’я. Його історія народження вбивці перемежовується ефектом перемикання каналів та завад, щоб впустити в матерію фільму гротескні наслідки дій головного героя – трупів та випатраних зайців. Проте сама анімація дуже чиста, ракурси, які обирає режисер для картини, показують дію згори, ніби це записи камер спостереження.

Деяку відстороненість від подій фільму пропонує «Приватний сектор» Вітаутаса Каткуса. Головний герой стрічки є аутсайдером: він повертається з-за кордону до родини, яка живе у приватному будинку в Литві. Це відображає певний критичний зріз суспільства. На відміну від більшості фільмів програми «Приватний сектор» демонструє панораму різних персонажів, які живуть у культурно знайомому для нас дачному поселенні.

«Дівич-вечір Вард» Морада Мостафи теж малює ансамблеву картину з багатьма персонажами. Тільки культурно це зовсім інший простір – єгипетський. Але діалоги персонажів перед весіллям схожі на будь-яку підготовку до свята у будь-якій точці світу. Хтось співає, хтось тре помідори на терці, головна героїня малює хною руки нареченої. Проте достатньо однієї незапланованості, щоб весела вечірка перетворилася на бійку.

Дивним чином інший фільм програми – «Чорне сонце» Арди Чільтепе – говорить про складну, травматичну подію дуже спокійною мовою. Вирушаючи на похорон батька, головний герой у напівмандрівному режимі дістається точки призначення. Замість акцентувати горе втрати, Арда Чільтепе  занурює глядача у трансовий, споглядальний режим.

Сповільнення навколишнього світу, споглядання реальності характерне для ще декількох стрічок програми. «Пісня хмар» Анкіта Поудела відмовляється від будь-якого наративу на користь того, що можна цілком назвати керованою медитацією на тему межі між світом живих та світом духів. Це фільм-настрій, фільм-час. А от стрічка «У місяць кохання» Шашанка Валіа - це фільм-простір. Режисер насамперед звертає увагу на місце, де живуть персонажі: його однаковість (це ж бо державний житловий масив) та різність спільноти людей, що там перебувають.

Іноді люди та простір вступають у конфронтацію між собою і роблять акцент на соціальній проблематиці. Таким є український фільм «Бульмастиф» Анастасії Буковської, який розповідає про ветерана АТО, котрий прийшов із зони бойових дій та намагається повернутися до невійськового життя. І тут конфлікт людини з простором нам знайомий. Таким є і фільм «Серед мигдалевих дерев» Марі Лєфлок, що розповідає про родину сирійських біженців, яка розпадається через неназвану причину вже в Бельгії.

Проте конфлікт між людиною і простором не обов’язковий. Навпаки, іноді саме простір гармонізує людину. «Одягнена в дощ» Маріанн Метів’є буквально проводить пряму лінію між контактом із природою та внутрішнім спокоєм. Головна героїня знаходить у собі сили подолати переживання через хворобу батька, перебуваючи в лісі. Тож для цієї історії не потрібен акторський ансамбль. У фільмі всього лише три персонажі.

Це не єдина камерна історія з мінімумом героїв. «Сцени з любовного життя» Міґеля Альфонсо не пускають у кадр нікого, окрім пари осіб для фіксації різних стадій розвитку (і занепаду) романтичних стосунків. «Сцени» оформлені як окремі уламки побутового повсякденного життя, які іноді тривають не більше півхвилини. Натомість «Унікальна можливість» Жоеля Курца - це цілісне полотно, яке відтворює  часовий проміжок тривалістю щонайбільше дві години реального часу. Фактично, це така літня замальовка – чоловік середнього віку вперше в житті підбирає автостопниць і трохи змінюється всередині.

Далеким від літнього настрою є фільм «Іспит» Соні Хадад. Її історія є майстерним прикладом саспенсу, коли одна деталь змушує глядача сильніше втискатися у крісло та нервово очікувати розв’язання ситуації. В «Іспиті» школярка має віддати підозрілий пакунок батьковому другу, але прийшла з ним до школи, бо запізнилася. Далі історія розгортатиметься через серію збігів та миттєві рішення головної героїні.

Ще одним прикладом майстерного володіння історією є стрічка «Святковий день» Софії Бост. Картина, що починається як спроба матері самостійно зробити вечірку на день народження своєї дочки, закінчується перетворенням усіх характерів та викриттям декількох скелетів у шафі.

Усі фільми короткометражної міжнародної програми претендують на Гран-Прі від спонсора фестивалю «Лото-Забави».

Cookies

Наш веб-сайт використовує cookies для того, щоб зробити перегляд сайту кращим для Вас. Користуючись нашим сайтом Ви погоджуетесь на використання cookies.

Прийняти