Переможці 49-ої «Молодості». Погляд
Кожного разу, коли завершується великий кінофестиваль (яким, безумовно, є і «Молодість»), то всі починають дивитися на результати, шукати закономірності та прогнозувати, що ж воно таке для світу кіно – оці от переможці і статуетки. Що ж, спробуємо і ми. Тим більше, що дивитися є на що.
Бо є очевидним тріумф глядацького кіно. І це не тільки стосується чудесного фільму «Двоє» (реж. Філіпо Менеґетті), який визначили кращим і глядачі, і журі FIPRESCI (що, до речі, нечасто трапляється), а й взагалі всіх переможців.
У Національній програмі, приміром, переможцем став «Схрон» (реж. Оксана Войтенко) – дуже камерна історія з максимально чітко визначеним конфліктом і філігранною постановкою бойових сцен, яка межує з кращими зразками високобюджетних бойовиків. Так тримати напругу і видавати саспенс в, по суті, двох локаціях, одна з яких знаходиться під землею – найцінніша і найважливіша риса глядацького кіно. Навіть українські документальні стрічки, яким дали Дипломи особливої відзнаки («Врятуйте мене, лікарю!» і «Прощавай, Свєта») вирізняються швидким монтажем та відсутністю штампів «високого» авторського стилю на кшталт довгих планів.
Найтитулованіший з українських фільмів (найкращий короткометражний фільм (міжнародне та екуменічне журі) та спеціальна відзнака національного конкурсу) – «Бульмастиф» Анастасії Буковської – теж не цурається напруги, саспенсу, швидких переходів, джамп-катів та усіх цих прийомів, що зазвичай зарезервовані для кіно, яке залишається поза фестивальними майданчиками. Цікаво, до речі, те, що обидва українські переможці тим чи іншим чином порушують питання війни (чи то теперішньої, чи то минулої), що, певно, сигналізує про запит на осмислення того, що відбувається на Сході.
Нагороджені студентські роботи теж показують видимий рух до мови глядацького кіно. «Добраніч» (реж. Ентоні Нті) взагалі можна розглядати як парафраз «Міста Бога» – та сама надзвичайно рухлива камера, історія дітей бідноти всередині кримінального світу та футбол.
А переможця програми Teen Screen цілком можна буде, я думаю, зустріти в кінотеатрах і після завершення фестивалю. «Щ – це щастя» (реж. Джон Шиді) розказує історію, де навіть найсерйозніші проблеми та питання вирішуються за допомогою вродженого внутріщнього оптимізму героїв, які нагадують персонажів чи то «Маленького Ніколя», чи то «Поліанни». Напевно, це саме той фільм, який нам зараз потрібен. І цікаво те, що цю волю виразило підліткове журі.
А у повнометражному конкурсі взагалі перемогла єдина комедія (нехай і трохи нестандартна) в програмі – «Мій ранковий сміх» (реж. Марко Джорджевіч). Якщо це не прикмета того, що глядацьке кіно перемагає, то я навіть не знаю що.
«Суховій» (реж. Даніел Ноласку) – фільм-переможець програми «Sunny bunny» – бере яскравістю глядача в заручники та не відпускає до самого фіналу. Це фільм, який дуже просту історію кохання на виробництві перетворив на неоновий еротичний трилер, де сон та реальність переплітаються у химерний моток бажання та незадоволення у найкращих традиціях Гічкока.
По суті, єдиний переможець 49-ої «Молодості», якого можна охарактеризувати як носія такого традиційного фестивального кіностилю – це один із володарів Ґран-Прі фестивалю, стрічка «Особливі прикмети» (реж. Фернанда Валадес). «Особливі прикмети» це історія яка вимагала такого повільного, де в чому складного підходу до зображення, бо як ще достовірно показати численні тривалі спроби знайти власного сина посеред ніде?
А «Твій хід» (реж. Міріам Верро) – теж чисто глядацький фільм із простою історією, яка може відбутися будь-де, у будь-якому куточку світу. Бо конфлікт між родинною культурою, великим світом поза рідним містом та дружбою присутній і у Квебеці серед народу Інну, і у, приміром, українських емігрантів у Австралії. А це ж те, що і робить кіно глядацьким – здатність показати дійсність так, щоб глядач, сидячи в темній залі краківського кінотеатру чи в комфорті власного будинку впізнав себе, свої страхи, свої тривоги та пережив їх, проробив на безпечній відстані кіноекрану.
Повний список переможців можна побачити тут.